Ікони Пресв. Богородиці

"Православна сторінка"-  бібліотека християнина...

Запрошуємо Вас відвідати сайт - "Православна сторінка" . На сайті розміщені тексти Святого Писання, Житія Святих, Православний Молитвослов та багато інших матеріалів християнської тематики. "Православна сторінка" не містить новин політики, подій мирського життя, але виключно релігійну православну тематику. Також тут можна поспілкуватись на форумі тощо.  Щоб відкрити сайт - натисніть тут...

с.Григорівка

 

Церква Успіння Божої Матері с. Григорівка. Настоятель - протоієрей Пало Комарніцкий. Тел. настоятеля: (04572) 5-04-72. Час відправи богослужінь:
 • Божественна Літургія – о 10-00 год. У будні - 9-00 год.
 • Всенічна – о 15-00 год.
 Про інші богослужіння завчасно повідомляє настоятель парафії

 Історія парафії до 1917р. і після (історичний матеріал взято переважно з праці Володимира Перерви "Православні святині села Григорівки" Б. Церква, 2008р.

 Храм Різдва Христового (1722-1902 рр.)
Православні церкви, присвячені Різдву Христовому, на Київщині були і залишаються великою рідкістю. Наші предки надавали перевагу тим храмовим святам, які відзначалися наприкінці літа та восени — коли врожай вже зібрано і церковний календар внаслідок відсутності посту дозволяє святкувати храмове торжество без обмежень. Саме тому на Обухівщині історично найбільше було Покровських, Успенських та Михайлівських православних церков. Григорівський же храм Різдва Христового був на Обухівській землі єдиним. Та й то на початку індустріального XXст. наші далекі предки возвели в селі нову церкву, присвячену більш поширеному храмовому святу— Успінню Пресвятої Богородиці. Втім, про все по порядку.
Як стверджує відомий знавець старожитностей Київщини Л. Похилевича, перший храм Різдва Христового в Григорівці було споруджено ще в незапам'ятні часи. У 1722 році замість неї мешканці тогочасної і ще порівняно невеликої Григорівки збудували з дубової деревини нову церкву, присвячену тому ж святу. Відомо, що будувалася вона за священика Іоанна Базилевича.
Це були складні часи — Григорівка тоді перебувала на території Польщі, яка активно силою зброї насаджувала унію. (Уніати від православних відрізняються тим, що, зберігаючи значну частину обрядовості, відмовилися від самої суті Православ'я— прийняли католицькі догмати та підпорядкувалися римському папі). Нашим прадідам не раз доводилося зі зброєю в руках доводити своє право сповідувати прабатьківську віру. Боротьба продовжувалася з перемінним успіхом — коли до Григорівки вступали каральні загони, набрані з католицької шляхти, то в місцевому храмі Різдва Христового служили священики-уніати. А коли їх виганяли місцеві гайдамаки, то знову служилося по-православному. Певний час перебував в унії і священик Іоанн Базилевич.
З переходом Григорівки до складу православної Російської імперії (кінець XVIIIст.) прихожани Різдвяного храму села Григорівки остаточно перейшли в Православ'я — вільному віросповіданню наших предків уже нічого не загрожувало.
Григорівський храм Різдва Христового являв собою типову для того часу трикупольну споруду, возведену з дубової деревини. Окрасою церкви   був   різьблений   невисокий   іконостас,   який   відділяв   основну частину храму від вівтаря. У вівтарі знаходився Престол, на якому перебувало напрестольне "Євангеліє", підсвічник, напрестольний срібний хрест, антимінс (невеликий відрізок матерії з особливими зображеннями та написами, в який зашивають частку мощей одного зі святих мучеників Христових),
Неподалік Престолу стояв жертвенник, окрасою якого була велика срібна визолочена чаша— з неї наші предки причащалися Святих Христових Таїн.
Стіни вівтаря та центральної частини церкви були прикрашені іконами. Освітлювалося церковне приміщення панікадилом, що висіло посеред храму. В одному з кутків церкви стояла купіль для хрещення дітей-- в ній свого часу побував кожен мешканець Григорівки. Гарними були і храмові хоругви, які мали на собі іконографічні зображення.
В церкві існував досить широкий вибір священицьких риз, підризників та іншого богослужбового одягу. Розкішною була і церковна бібліотека — в ній поряд із книгами суто богослужбового змісту перебували і видання з галузі медицини ("Наставление о лечении болезней простими средствами", "Увещание о привитии коровьей оспы") та сільського господарства.
Григорівський храм майже два століття був окрасою села.
Промайнули роки і стародавня церква Різдва Христового стала тісною для мешканців Григорівки, кількість яких з року в рік зростала. У 1841 році до григорівського храму було призначено нового молодого священика—  о.Феодосія  Миколайовича  Шереміцинського  (в  деякихджерелах -......Шереметинського). Цей священик був надзвичайно діяльним і енергійним пастирем — про його настоятельську діяльність знали представники церковної та державної влади і в Києві, і в Санкт-Петербурзі. Служив о. Феодосій у Григорівці довгих 53 роки. Саме цей настоятель разом з прихожанами в 1841 році звернувся до київського митрополита Філарета (Амфітеатрова) з проханням дозволити здійснити капітальний ремонт церкви Різдва Христового. Дозвіл було отримано і цілих 5 років мешканці Григорівки, не шкодуючи сил і коштів, ремонтували стародавню споруду храму.
Втім, на цьому наші прадіди не зупинилися. Нововідремонтованій церкві не пасувала стара дзвіниця і прихожани з благословення того ж таки митрополита в 1851 році возвели біля оновленого храму ще й нову "оселю для дзвонів".(До речі, сучасною Українською Православною Церквою святитель Філарет (Амфітеатров) єдиний з митрополитів XIXст. причислений до лику святих і його нетлінне тіло покоїться у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Кожен мешканець Григорівки може вклонитися мощам святої людини, котра неодноразово мала відношення до храму в рідному селі).Втім, прихожани Григорівки добре розуміли, що ніякі ремонти не в змозі зупинити невблаганного часу і рано чи пізно замість старої Різдвяної церкви необхідно буде будувати нову. В 1861 р було скасовано кріпацьку залежність і мешканці Григорівки перестали бути власністю поміщиків-католиків. Нових рис набуло не лише громадське, але й церковне життя. Отримавши особисту волю, миряни вирішили належним чином потурбуватися і про свій храм.
Вже на третій рік після ліквідації кріпацької залежності (1864 р.) у Григорівці з благословіння київського митрополита Арсенія (Москвіна) виникло церковно-приходське попечительство. Воно мало продовжити традиції славних церковних братств, які віками берегли чистоту віри в умовах католицького натиску. Проте, якщо діяльність братств внаслідок певних історичних обставин мала виразне захисне спрямування, то попечительства, котрі діяли вже в більш сприятливих умовах, мали па меті посилити піклування про храм та його прихожан.Власне, програмні завдання григорівського попечительства викладені в особливому документі, який в 1864 р. прийняли мешканці Григорівки на гомінких громадських зборах (Центральний  державний   історичний   архів   у   м. Кисві.   (Далі —   ЦДІАУ   в м. Кисві). — Ф. 127. — Оп. 1023. — Спр. 164. -.....Арк. 1-2).
Так у Григорівні було започатковано нову і якісно вищу сторінку церковного та громадського життя. Миряни дбали про технічний стан свого стародавнього храму, піклувалися про приходську школу, що діяла в селі з 10 жовтня 1860 р. та немічних хворих, що мешкали в селі. За доброту воздається добром — на порозі індустріального XXст. мешканці Григорівки мали вже достатньо коштів для втілення в життя своєї заповітної мрії про побудову нової церкви. В  1898 році  наші предкинаписали колективного листа київському митрополиту Іоаннікію (Руднєву) з проханням про побудову нової церкви.Під цим листом стояли підписи григорівського священика о. Олександра Борецького, псаломщика Тимофія Орловського, церковного старости Даміана Христича, уповноваженого представника від прихожан Михайла Очеретяного. Для прийняття архієрейського рішення про побудову нової церкви необхідним було колективне рішення громади села Григорівки, а тому прихожани храму Різдва Христового зібралися на гомінкі громадські збори, де було прийнято постанову щодо будівництва церкви із зверненням до начальства про виділення «казенного» лісу «из ближайшей Витяно-Трипольской дачи»для будівництва, бо коштів не вистачало.
Під цією постановою стояли підписи найповажніших мирян села Григорівки — Євсевія Дикого, Гордія Кисіля, Назара Очеретяного, Антона Штанька, Симеона Остапенка, Кирила Трепетіона, Самуїла Демиденка, Платона Нечая, Логгіна Сукаленка, Стефана Дідика, Пилипа Кучми, Івана Крепкого, Григорія Гулька, Василія Цигана, Михайла Бранця, Лавра Погорілого та інших. (Список, складений вже на порозі індустріального XXст. містить надзвичайно багато козацьких прізвищ, що свідчить про багату історію Григорівки у козацьку епоху, коли, власне, й було споруджено храм Різдва Христового).
16 квітня 1899 року уповноважені від григорівської громади Василій Марченко та Тимофій Штанько надіслали вищенаведену постанову київському митрополиту Іоаннікію (Руднєву) і від себе особисто попросили владику поклопотатися про надання безкоштовного державного лісу для побудови храму у селі Григорівці.
Того ж року відомим російським архітектором Є. Ф. Єрмаковим було складено проект майбутньої церкви і надіслано його на затвердження до будівельного відділення Київського губернського правління, де він пройшов усі необхідні формальні процедури і був повернений григорівським прихожанам для втілення в життя.
Далі представники церковної влади в особі київського митрополита Іоаннікія (Руднєва) та київської духовної консисторії (виконавчий, розпорядчий та судовий орган при митрополиті) після порівняно недовгочасного листування виклопотали в Управлінні державних маєтностей 990 колод з вищеназваного Вітяно-Трипільського державного лісництва. Ці колоди перевіз до Григорівки місцевий мешканець Прохор Матвійович Штанько.
Для побудови церкви перевезеного матеріалу не вистачало, проте прихожани зібрали ще одні громадські збори і постановили решту коштів зібрати самостійно.
В Григорівкі закипіли будівельні роботи. Слід віддати належне ревності до храму православних мешканців села. В багатьох населених пунктах Київщини спорудження церкви в умовах відсутності будівельної техніки часом затягувалося на десятиліття. У Григорівці ж миряни дружними зусиллями за три будівельні сезони спорудили новий храм.
16 вересня 1902 року місцевий благочинний священик (керівник невеликої церковної круги з 15-17 парафій) о. Григорій Захарієвський доповідав вже іншому київському митрополиту Феогносту (Лебедєву) про завершення будівельних робіт:
"Благопокорнейше представляя при сем акт осмотра внстроенной с разрешения Епархиального начальства новой деревянной церкви в селе Григоровке Киевского уезда, вполен готовой к освящению, смиреннейше прошу Ваше Високопреосвященство благословить и разрешить освятить ее и выдать новый святой антиминс.
Церковь посвяшается Успению Божьей Матери. Освящение предположено совершить 26 числа текущего месяца".
Взагалі, на Київщині традиційні храмові посвяти трималися століттями і миряни, навіть будуючи нову церкву, освячували її на честь того ж православного торжества, ім'я якого носила і попередня церква. Відомі випадки, коли протягом віків у певному населеному пункті Київщини змінювати один одного чотири-п'ять православних храмів, присвячених одному й тому ж торжеству. Але поряд з цим, абсолютна більшість храмових присвят нашого краю випадала на пізнє літо та осінь — коли врожай або вже зібрано, або польові роботи завершуються та й постові настанови не заважають в повній мірі відзначити "храм".
Власне, якщо навіть на найбільше православне свято— Пасху — до григорівського храму йшли лише мешканці самої Григорівки та приселку Матяшівки, то на храмове торжество сходилися і прихожани з найближчої околиці. "Вся околица приходила в зтот день в движение, все званное и незванное ехало и шло на храм, у каждого хозяина в приходе были гости. К литургии сьезжались соседние и дальние священники, дьячки и поддьячии; такая торжественная и громогласная служба в приходе бывала только один раз в год.
Невдалеке от церкви, на открытом воздухе, в целом ряде вкопапных в землю печей первые хозяйки в приходе готовили громадский обед. Расставлялись столы, со всех хат сносились миски, ложки и тотчас после литургии за столье садились священники, дьячки, почетные хозяева, свои и приезжие, прочие группами располагались на траве — громада честно принимала всех своих гостей. Во время обеда духовенство часто вставало со своих мест, за ним и вся громада и пели то тропарь храмовому празднику, то "Покой, Спасе наш, с праведними" — в память умерших наприходе'. Пізніше гостей розбирали по домівках і під час застілля також не затихали духовні піснеспіви. Починаючи з "Хвалите Господа с небес" ("изстари 9то бьша начальная песнь"), піснеспіви лунали то сумні — "разливаясь, как река и заливая душу мотивами исторического горя", то веселі — "и снова начиналось чествование"— так описували тогочасні храмові свята мемуаристи.
Однак, взимку в січневі морози приймати сотні гостей храмового торжества було досить незручно. Крім того, Різдво Христове, якому була присвячена григорівська святиня, було другим за значимістю православним святом за церковним календарем і чимало потенційних гостей храмового свята очікували в рідних домівках гостей з колядками, що зменшувало велелюдність храмового свята. Тому в індустріальне XXстоліття Григорівка вступила з новим храмом і новим храмовим святом — Успіння Пресвятої Богородиці, котре весь православний світ відзначає 28 серпня (за новим стилем).
Ще до отримання дозволу на освячення нової церкви до Григорівки завітав єпархіальний архітектор Є. Ф. Єрмаков, який після огляду новоспорудженої церкви надіслав до київської духовної консисторії свій відгук про готовність і відповідність храму.
Крім того, місцевий благочинний священик о. Григорій Захарієвський, голова будівельного комітету і настоятель новоспорудженої Успенської церкви о. Андрій Борецький, члени будівельного комітету прихожани Михайло Очеретяний, Даміан Христич, Андрій Борисюк склали необхідного для того часу формального акту про готовність церкви до освячення.
"АКТ
1902 года сентября 16 дня Нижеподписавшиеся   произвели   осмотр   вновь   вьістроенной   в разрешения епархиального начальства под наблюдением технолога Аггея Кузнецова новой деревянной церкви в селе Григоровке Киевского уезда: причем нашли, что церковь эта построена во всем согласно утверждениому проекту и смете из материала вполне доброкачественного и отстроена прочно.
Наружные и внутренние стены, а равно и крьша окрашены три раза масляними красками, иконостас поставлен и к освящению ее с технической сторони препятствий не встречается, о чем и составлен сей акт"   .
Після дотримання всіх необхідних формальностей нову Успенську церкву в селі Григорівці було урочисто освячено. Як правило, такі дійства здійснюються кількома священиками під час соборного богослужіння і на освячення церкви з'їздиться чимало гостей-паломників з різних кінців Київщини. Проте, на жаль, в такі урочисті дні нашим предкам не до складання документів. Саме тому про цей світлий день в житті григорівських прихожан документи майже нічого не повідомляють.
Зате повідомляють архівні акти про долю старого храму Різдва Христового, котрий залишився у селі і простояв ще майже півтора десятки років. Вже перед Першою світовою війною священик села Григорівки о. Федір Тихоневич, диякон Тимофій Орловський, церковний староста Леонтій Очеретяний, уповноважені миряни Сисой Середа, Максим Штанько, Василій Кисіль звернулися до київської духовної консисторії з наступним проханням:
"В селе Григоровке Киевского уезда 12 лет тому назад построена новая церковь. Старая же в течении зтого времени пришла в совершенную ветхость и грозит падением и повреждением восточной алтарной стены новой церкви, от которой старая отстоит не более, как в 4-5 шагах.
К тому же еще она грозит опасностью убийства тем лицам из прихожан, особенно малим детям, которые в воскресные и праздничные дни, прохаживаясь по церковному погосту, проходят в опасном месте старой наклонившейся церкви.
По сему причт, церковний староста и представители покорнейше просят киевскую духовную консисторию разрешить им старую церковь разобрать и годний материал употребить на расширение церковной сторожки, где би могли проводиться по воскресным и праздничнмм дням пастирские внебогослужебные собеседования с прихожанами, а негодный материал употребить на печение просфор".
Дане звернення було викликане тією обставиною, що згідно тогочасних законодавчих постанов деревину зі старих церковних споруд,котрі підлягали знесенню, можна було використовувати лише на церковні потреби. Наші благочестиві предки вважали великим гріхом використання церковної деревини для будівництва житлових приміщень чи (тим більше) для господарських споруд. Якщо в селі чи містечку зносили храм, то його деревину ділили на дві частини — якісну деревину застосовували при будівництві нової церкви, церковно-приходської школи, сторожки, церковної чайної, а ту деревину, яка для подібної мети не підходила, використовували як дрова— але виключно для печіння церковних проскур. Навіть саме місце, де колись стояв церковний вівтар знесеної церкви, мирянами обгороджувалося та оберігалося від плюндрування домашніми тваринами.
Відповідно, з дозволу київської духовної консисторії та особисто київського митрополита Флавіана (Городецького) старий храм Різдва Христового було знесено, а його деревину використано для відповідних цілей.
Проте, межі досконалості не існує і наші предки, прагнучи бачити свій новий храм якомога красивішим, того ж року знову зверталися до київської єпархіальної влади:
"Крайняя нужда побуждает нас устроить в нашем храме иконостас, а также покрасить его (храм) внутри и снаружи, на что по счету мастеров потребуется до 5 тысяч рублей. Церковь же наша располагает капиталом всего в 1800 рублей да прихожанское общество жертвует400 рублей.
По сему причт, церковный староста и представители от прихожан покорнейше просят киевскую духовную консисторию, а равно также и Взаимовспомогательную кассу духовенства Киевской епархии занять из поименованной кассы для Свято-Успенской Григоровской церкви недостающую сумму 2500 рублей с погашением зтого долга в течении 15 лет.
Взносы в погашение долга с процентами Свято-Успенская григоровская церковь может без всякого затруднения уплачивать без ущерба другим причитающимся с нее взносам".
Київська каса взаємодопомоги духовенства Київської єпархії з'явилася на початку XXст. і її діяльності Київщина завдячує появою багатьох храмів нашого краю — як новоспоруджених, так і капітально оновлених. Проте, для отримання кредиту знову ж таки необхідно було пройти деякі формальності. Отримавши звернення григорівського причту, службовці каси попрохали надіслати їм довідку про прибутки та витрати Успенської   церкви   с.Григорівки   за   три   останні   роки.   Фінансовадокументація свідчила, що в 1910 році храм мав прибутки у розмірі 732 крб. 38 коп. і видатки на суму 629 крб. 58 коп, а в 1912 р. — 1024 крб. 26 коп. і 705 крб. 23 коп. Однак, в касі вирішили, що розмір прибутків григорівського храму є дешо недостатнім для отримання кредиту в розмірі 2500 крб. і постановили зменшити розмір кредиту до суми 1500 крб.
Після досить довгочасного листування григорівським прихожанам кредит було збільшено до 2000 крб.
Отримавши кредитні кошти і додавши до них свої власні, причт і прихожани повідомили до Києва наступне:
"Вследствие нашего прошения указом киевской духовной консистории от 16 июля 1912 года дано нам знать, что внутренняя покраска и расписка нашей церкви, а равно и перечистка старого иконостаса на сумму 2500 руб. разрешена.Но такая ремонтировка церкви вследствие позднего и ненастного времени нами была отложена до сего 1913 года. В зтом же году причт совместно с прихожанами нашли более выгодным вместо перезолоты очень старого и ветхого иконостаса сделать новый иконостас и покрасить церковь снаружи, на что потребуется до 2500 рублей".
В той час наші прадіди ще не знали, що в них вже не буде п'ятнадцяти років для погашення кредиту. Через рік спалахнула Перша світова війна, а в 1917 році до влади прийшли більшовики, які з часом знищили те, що було найсвятішим для наших близьких і далеких попередників. Нам залишається лише сподіватися, що пройдуть роки і до нас повернеться той стиль життя, який був для нас рідним з часів рівноапостольного князя Володимира.

 Традиційні та нові свята григорівських прихожан
В ХІХ столітті храм у кожному селі був осередком і громадського, і духовного життя. Однак, головним призначенням церкви с прославлення Всевишнього. Найбільші православні свята в ті часи були державними вихідними і якщо селян не гнали силоміць на панщину економи, то вони у такі дні обмежувалися лише необхідним мінімумом господарських турбот і обов'язково відвідували богослужіння. Не забували про Бога і під час роботи. Важливі справи завжди починали зі спільної молитви, а повсякденні турботи кожен сам освячував власним звертанням до Господа. Жінки навіть у серпневу спеку під нагаями панських прислужників не полишали довгих спідниць та хусток. Працювати в такому одязі було вельми незручно, але приорітети тоді були не в зручностях. "Горе тому, через кого приходить спокуса" — ці слова були важливішими від спеки і поту.
Якщо зараз і для людини з вищою освітою необізнаність у справах віри не є рідкістю, то в ті часи сміялися навіть з неписьменного селянина, якщо він випадково забув про пісний день чи неділю. Релігія одухотворювала кожен день у житті наших прапрадідів, подавала мету і засоби для внутрішнього самовдосконалення, підносила людську душу над буднями повсякденної суєти.
Великі православні свята в ті часи були такими ж, що й тепер. Особливістю було лише те, що найбільше мирян приходило до вінцентівського храму не на Паску, як тепер, а на храмові свята села Григорівки— Різдво Христове, а з XXстоліття— Успіння Пресвятої Богородиці.
Зміст богослужінь мав певні особливості. Насамперед, протягом XIXст. у григорівській церкві не відбулося жодної літургії чи вечірньої без згадки про імператора та його родину. Імена осіб імператорського дому Романових виголошувалися дияконами на єктеніях. Крім того, відбувалася значна кількість так званих "царських богослужінь" на честь кожної значної події у домі Романових. Ними були день вступу на престол імператора, день його коронації, дати народження і тезоіменитства всіх членів його родини, обручення і вінчання монаршої пари, а пізніше — ще й день врятування його від руки вбивці чи спасіння його в залізничній катастрофі. Оскільки імператорські родини нерідко були чисельними, то таких "высокоторжественных дней" протягом року був не один десяток. У дні найбільших подій в родині Романових у храмі с. Григорівки майже цілий день урочисто били в дзвони. А коли співпадало дві таких події (наприклад, обручення монаршої пари поєднували з вінчанням), то дзвін лунав цілих три дні.
Церковними богослужіннями вшановувалися не тільки російські імператори, але й видатні особи, що мали заслуги перед державою. Урочисті молебні відбувалися на честь ювілейних дат М. Ломоносова, О. Пушкіна, М. Карамзіна, І. Федоровата інших.
Знаходилося місце у церковному житті і для подій внутрішньої та зовнішньої політики. Коли Росія вела війни з Францією, Швецією, Туреччиною, Персією, державами європейської коаліції, то в церкві с. Григорівки відбувалися численні молебні про успіх російської зброї. Перед ними священики інформацію з царського указу, де розповідалося — з якою державою і з якого приводу ведуться бойові дії. Мабуть, чимало місцевих матерів, сестер, дружин і наречених зі щирим серцем відвідували такі богослужіння — адже на них зачитували і списки загиблих воїнів...
Були приводи для церковних свят ї в мирні часи. Найвизначнішою подією в цьому відношенні стало скасування кріпацтва 19 лютого 1861 року. Подія була дійсно небуденною— кріпаки перестали бути власністю своїх поміщиків. А тому "молитовне свято" 19 лютого стало щороку відзначатися з особливими урочистостями. В цей день, як правило, на богослужіннях читали євангельську притчу про багатія та Лазаря.
Поряд з цим, у 1862 р. число державних свят у церковному житті було значно скорочено або ж перенесено на найближчі недільні дні.

 

Пастирі та миряни
а) духовні наставники
Священнослужителі, як і храми, займали вагоме місце у житті мирян. Саме з батюшкою у кожного мешканця Григорівки були пов'язані найважливіші події особистого життя — як радісні, так і сумні — охрещення, народження дітей, кумівство, вінчання, проводи близьких у "останню путь". З вуст пастиря миряни чули про події в державі та світі, нові розпорядження влади, про насування епідемій, необхідність берегти природу і дотримуватися правил гігієни та пожежної безпеки тощо. В умовах поголовної безграмотності та відсутності загальнодоступних засобів масової інформації значення духовенства для культурного розвитку села важко переоцінити. Патріархальний побут того часу робив закономірним доступ пастиря в різні сфери життя мирян. Один з мемуаристів писав про це так: "Вся жизнь сельчан проходила под глазом священника. Вот бывало — ночью на селе сльїшен крик, шум, бушуют: отец посылает дьяка, старосту— немедленно прекратить шум. Слышны пьяные песни, хохот, пьяное веселье — опять командируетея староста, дьяк, сторож церковний с приказанием: "Скажите, что если не послушаютея, то сам приду с палицею да которого-нибудь так попотчую, что два дни будет чесать..." Приходит баба: "Ой, батюшка, чоловик пье и мене й дитей убывае!" Берет отец палку, кликнет дьяка, старосту и идет, — и, вероятно, суд был скорий, правий, хотя и не совсем милостивий".
Кожен батюшка вів десятки видів тієї документації, яку зараз ведуть різні органи влади, А коли винайшли щеплення, то сільські мешканці вважали його "печаттю антихриста" до тих пір, поки пастир власноручно не брався за шприц. При всіх цих навантаженнях священнослужителі насамперед виконували свої прямі і головні обов'язки — здійснення богослужінь та таїнств церковних.
Першим відомим нам з документів настоятелем григорівської церкви Різдва Христового був о. Симеон Топачевський, який почав служити в Григорівні ще за часів Польщі та існування унії. Він був призначений до Григорівки у 1790 році уніатським митрополитом Феодосієм Ростоцьким. Після переходу Григорівки до складу Росії о. Симеон, який належав до відомої на Київщині духовної династії, повернувся до Православ'я і служив у православному храмі Різдва Христового до 1803 р. Наприкінці свого служіння священик, маючи неповні 43 роки, важко захворів і помер.
В ті часи існувала спадковість парафій — коли місце батька-священнка займав його син. Отець Симеон мав шестеро дітей, але його сини були ще неповнолітніми, а повнолітньою була лише донька, що мала вже статус заміжньої. Відповідно, не маючи змоги передати свою парафію сину, о. Симеон, передчуваючи близьку смерть, заповів передати своє священицьке місце зятеві Іоанну Філотовичу, котрий був дячком у с. Ромашках Богуславського повіту. З цією метою священик написав чигиринському єпископу Феофану (він тимчасово заміняв київського митрополита) наступного листа:
"Я, нижеименованный, рукоположен униатским митрополитом Феодосием Ростоцким 1790 года в село Григоровку во священника и хотя имею от роду 43 года, по котрим должен я настоящую мою должность отправлять, но поелику болезнь моя прошлого 1802 года усилившаяся — как-то стеснение в грудях и горлу препятствия дыханию, и чрезмерный шум в голове — вовсе препятствуют мне отправлять мою должность.
Которые, для меня несчастне случаи обнаружив, всенижайше Вашего Преосвященства прошу от должности священнической по прописанным обстоятельствам меня уволить и дозволить на место мое в Григоровку во священники производство иметь зятю моєму, священническому сыну села Ромашек Богуславского уезда стихарному дьячку Иоанну Филотовичу — с тем, чтобы он с женою и пятью детьми моими, в малолетстве находящимися, производил бы им всех и всяких доходов половинную часть.
Когда же ослабевшие сили позволят, прошу не воспрепятствовать ради спасения души иметь священнослужение и о том не оставить учинить высокомилостивую архипастырскую резолюцию".
Владика Феофан був особисто знайомий з о. Симеоном і, відвідавши його ще раз, наклав на вищенаведеному проханні резолюцію:
"Проситель по личному моєму освидетельствованию оказалея совершенно неспособным к прохождению священнической должности, почему уволить его от оной неминуемо следует, а зятя в рассуждении зкзаменовать в дикастерии и представить".
Іоанн Філотович вирушив з Ромашок до Києва здавати складний іспит на священицьке звання. Екзаменатором було призначено відомого київського протоієрея о. Іоанна Сулиму, який після іспиту відрапортував єпископу Феофану наступне:
"Проситель зять дьячок Иоанн Филотович по зкзаменовании в дикастерии оказался в чтении церковних и гражданских книг искусен,проповеди читает со вниманием, петь по гласам и по ноте умеет, устав церковний знает, лет ему от роду 29.
Почему к производству его во священники препятственных причинне имеется»
Відповідно, 9 жовтня 1803 року єпископ Феофан розпорядився: "Дьячку Филотовичу дозволить явиться с презентами для рукоположения его во священство на место больного тестя своего".
Під презентами єпископ мав на увазі не дарунки, а письмову рекомендацію від прихожан, які мають представити ("презентувати") владиці свого майбутнього духовного отця і засвідчити його пастирські якості. Відповідно, дячок Іоанн Філотович віз з собою письмове схвалення від григорівських прихожан, котре мало стати формальною підставою для рукопокладення його в священицький сан і призначення до парафії Різдва Христового. Документ мав наступний вигляд:
"Мы, нижеподписавшиеся, Киевской губернии и уезда села Григоровки владения помещика господина шамбеляна Казимира Мелевского крестьяне церкви Рождества Христова прихожане, свидетельствуем по чистой нашей совести, что желающий быть у нас священником стихарный дьячок Иоанн Филотович єсть человек честный, не пьяница, не бийца, не клеветник, не сварлив, не любодейца, в домостроительстве своем совсем не ленивый, в кражах и обманах нами не изобличенный, а потому мы все желаем иметь его своим приходским священником на место уволенного по болезни тестя его священника Симеона Топачевского, на что и подписмваемся".
Під цим "презентом" стояли підписи найповажніших мирян села Григорівки— Івана Демиденка, Прокопа Остапенка, Прокопа Очеретяного, Івана Довгоп'ятенка, Каленика Борисенка, Івана Марченка, Фоми Ткаченка, Івана Мельника, Якова Павленка, Омеляна Луценка, Карпа Кривохати, Прохора Бранця, Омеляна Кучми, Михайла Штанька та інших. І в нове XIXстоліття Григорівка вступила з новим священиком.
Служив тут о. Іоанн Олександрович Філотович майже чотири десятиліття. Далеко не в кожній парафії того часу можна було спостерігати подібну стабільність.
Наступним настоятелем григорівської парафії був вже згадуваний священик о. Феодосій Миколайович Шереміцинський, рукопокладений сюди митрополитом Філаретом (Амфітеатровим) у 1841 році. Він походив з відомої духовної династії Київщини — його батько мав сан протоієрея, яких на тисячі парафій Київської митрополії було менше півсотні. Отець Феодосій виявився гідним продовжувачем справи свого батька і прослужив у Григорівці найдовше з усіх відомих нам священиків — 53 роки. Ніхто, мабуть, у Григорівці не знав так добре своїх односельчан, як о. Феодосій — адже понад п'ятдесят літ всі вони сповідалися саме йому.
На заслуженого григорівського пастиря неодноразово звертали увагу представники церковної влади і в Києві, і в Санкт-Петербурзі. Зокрема, в 1851 році він отримав архіпастирське благословіння від того ж таки владики Філарета (Амфітеатрова) "за благочестивое усердие к благолепию храма Божия", у 1854 р. був нагороджений набедреником "за ревностное служение Алтарю Господню и исправное прохождение возложенных на него должностей"; далі о. Феодосію вручали скуфію (1863 р.), камілавку (1871 р.), золотий нагрудний хрест від імені Священного Синоду Російської імперії (1881р.). А в 1892 році григорівський священик був відзначений високою державною нагородою— орденом св. Володимира Четвертого ступеня за "беспорочное служение" протягом 50 років у місцевій парафії.
Численні турботи щодо храму, прихожан та приходської школи не завадили священику стати ще й щасливим батьком — він виховав п'ятеро дітей (Григорія, Бориса, Анну, Надію, Євгенію).
Клірові відомості (офіційні літописи, що велися при григорівських храмах) зазвичай скупі на похвалу священикам і обмежуються лише стандартними характеристиками. Щодо ж отця Феодосія автор однієї з таких офіційних відомостей не міг приховати своїх емоцій, залишивши нам наступний відгук про цього унікального священика:
"Трудолюбивий и заботливый старец-священник. Старается о благолепии своего приходского храма, неопустительно проповедует слово Божье изустно и по печатним сборникам1. В той рік, коли писалися ці рядки, працелюбному та енергійному пастиреві було вже 79 років. З його відходом у Вічність в Григорівці завершилася ціла епоха.
Наступником о. Феодосія був священик о. Андрій Петрович Борецький — представник давньої духовної династії, вихідці з якої століттями  служили   в   різних   храмах   неозорої  Київської  митрополії.
(Власне,  батько  о. Андрія........  о. Петро   Борецький  довгих  42 роки  був дияконом у містечку Таганчі). Після закінчення Київської духовної семінарії (1891р.) о.Андрій Борецький два роки провчителював у с. Пиляві на Черкащині. В 1893 р. його було призначено вчителем до церковно-приходської школи с. Григорівки, де він так сподобався місцевим мешканцям, що вже наступного року (після смерті о. Феодосія Шереміцинського) був рукопокладений у священики до храму Різдва Христового.
В 1899 р. пастир отримав свою першу нагороду, котра мала вигляд заохочувальної премії в розмірі 20 крб. за успіхи молодого священика в розвитку місцевої приходської школи. Педагогічні здібності о. Андрія знайшли своє застосування і в іншому місці— коли при григорівському цукровому заводі відкрили державне училище для дітей робочих, то священик став викладачем Закону Божого в цьому навчальному закладі.
У 1901 р. пастиреві вручили набедреник, а в 1906 р. — скуфію, яка стала відзнакою за його старання при побудові нової Успенської церкви в с. Григорівиі. Серед державних нагород священик був відзначений лише бронзовою медаллю за активну участь у Всеросійському переписі населення 1897 року. Разом з дружиною Анною священик виховував п'ятеро нащадків— Петра, Бориса, Володимира, Сусанну, Нонну. У Григорівці о. Андрій служив близько двох десятиліть.
Наступний настоятель новоспорудженої Успенської церкви, як і його попередник, також мав педагогічне минуле і певні заслуги на освітянській ниві. Звали нового священика, що прибув до парафії у 1912 році, Федором Тихоневичем. Він був випускником Київської духовної семінарії (1885 р.) і 17 років працював вчителем у селі Ксаверівці Васильківського повіту. Там він рано овдовів і самотужки виховував єдиного сина Миколая. Особисті трагедії нерідко спонукають людину частіше спілкуватися з Богом. Федора часто стали бачити в храмі. Вже в 1887 році він став псаломщиком, а в 1908 році був рукопокладений у сан диякона. Наступного року він стає священиком і в 1912 р. переїздить до Григорівки. Серед його нагород в документах значаться "архипастырская признательность за труды по народному образованию, а также за учительскую службу награжден серебряными медалями".
Саме цей пастир служив у Григорівці і в трагічному 1917 році, коли свяшенствувати стало небезпечно.
"Поминайте наставників Ваших!"


б) миряни і церковне життя
В XIXст. кожен суспільний стан мав чітко визначені законом права і обов'язки, а тому клірові відомості поділяли пустоварівських прихожан саме за становою ознакою. Довгий час абсолютну більшість мирян григорівського храму становили місцеві селяни. Ця обставина зумовила ряд особливостей церковного життя. Зокрема, у Григорівці, як і в більшості сільських парафій Київщини, літургії розпочиналися рано (переважно о сьомій годині ранку), оскільки селяни і в неділі та свята не полишали найнеобхідніших турбот щодо догляду за домашніми тваринами. Крім того, місцеві священики виписували єпархіальний часопис— "Руководство для сельских пастырей", який на офіційному рівні давав батюшкам настанови щодо того матеріалу, який бажано подавати мирянам і в проповідях, і в бесідах. Тут було вміщено цілу енциклопедію знань, необхідних для селян у їх побуті — інформацію про те, як раціонально вести господарство, боротися зі шкідниками, відрізнити справжні гроші від фальшивих, уникнути промокання ніг, надати першу медичну допомогу, правильно використовувати новий японський цемент і т. п. Якщо врахувати, що в дореформену епоху священики нерідко були чи не єдиними грамотними особами в даному селі, то саме до батюшок йшли селяни за порадою з будь-якого питання.
Склад населення у Григорівці був неоднорідним — мешкали тут не лише селяни. Клірові відомості за різні роки подають нам наступний асортимент соціальних груп, що прожившій у селах Григорівці та приселку Матяшівці, мешканці якого певний час також відвідували григорівські храми:

 

1875 рік

Григорівка
духовенства 9 осіб
дворян 2 особи
військових 31 особа
селян 500 осіб

Матяшівка
військових 51 особа
селян 352 особи
1900 рік

Григорівка
духовенства 15 осіб
дворян 13 осіб
військових 231 особа
міщан 14 осіб
селян 846 осіб

Матяшівка
військових 137 осіб селян 606 осіб
1915 рік

Григорівка
духовенства 16 осіб
дворян 10 осіб
міщан 932 особи
селян 2299 осіб

Помітно, що загалом населення Григорівки майже постійно зростало. Ті ж таки клірові відомості фіксують наступну динаміку зростання прихожан у селі Григорівкі:

 

Рік Чоловіків Жінок Разом
1834 234 263 497
1875 298 264 532
1900 598 521 1119
1915 1605 1665 3270

 

(Вищенаведені дані стосуються лише православних мешканців Григорівки. Втім, на території проживали й іновірці. Зокрема, у 1875 році на території григорівської парафії мешкало 17 поляків-католиків та 14 євреїв-іудеїв, а в 1915 р. їх кількість була відповідно 17 та 151 особа.)

 

З таблиці видно, що кількість православних мирян у Григорівні стрімко зростала. Це й не дивно, адже тогочасні мами народжували значно більше нащадків, ніж зараз. В Григорівні та Матяшівці не рідкістю були такі родини, котрі зараз прийнято називати багатодітними. Сповідний розпис за 1840 рік засвідчує, що в тогочасній Григорівні мешкали наступні сім'ї:

 

БАТЬКИ ДІТИ                                                і
Антоній та Варвара Борисюки1—.....................---------.......                          ............ Зіновій, Косма, Євфімій, Лина, Лина,Фотинія                                                                        1
Матвій та Іулянія Циганєнко Андрій, Фока, Глікерія, Тетяна, Євфросинія
Йосип та Феодосія Марченко іоанн,     Даміан,     Савва,     Каленик,Євфросинія
Марина Кисіль, вдова Іоанн, Симеон, Марко, Микита, Марія
Пимен та Свгенія Кисіль Петро, іоанн, Карп, Симеон, Сігклітікія
Андрій та Домнікія Страшнюк Михаїл, Филимон, Євтихій, Анна, Мотрона

 

Народжували ж місцеві мами і по 10-15 нащадків, але більшість з них помирали ще немовлятами. При народженні кожному нашому предку давали ім'я в суворій відповідності з церковним календарем. Саме тому в тогочасних селах можна було почути чимало таких імен, яких сучасним дітям майже не дають — Євсевій, Деомид, Марко, Йосип, Параскева, Домнікія, Пелагія, Мотрона та інші. Ця ж відповідність церковному календареві стала і причиною того, що в багатьох родинах виховувалося по дві Марії чи по два Івани.

 

Свої особливості мало і вінчання. В той час ЗАГСів не існувало, а тому церковно— шлюбна документація мала юридичну силу і визнавалася, як офіційна. Священики в законодавчому порядку мали стежити за тим , щоб не вінчалися родичі, куми; не укладалося четвертих за рахунком шлюбів і т. п. Якщо такі випадки траплялися, то пастир ніс відповідальність і перед Церквою, і перед державою.

 

В більшості випадків укладання шлюбів у григорівській церкві чоловіки були на кілька років старшими від своїх дружин. Однак, коли вдруге вступали до шлюбу вдови чи вдовиці, то така різниця могла бути досить суттєвою, сягаючи 10-20 років. Наших предків можна зрозуміти — в тогочасних великих господарствах (кожен сам собі вирощував хліб і т. п.) було дуже важко обходитися силами неповної сім'ї.

 

У церковній документації фіксувалися не тільки радісні, але й сумні події в житті місцевих мешканців — смерть прихожан. Особливістю тогочасної смертності було те, що близько половини покійників становили діти до 5 років. Майстри ХІХ століття половину трун завжди виготовляли маленькими.

 

Особливо багато померлих відмічалося в часи епідемій холери, дифтериту та інших захворювань, які деколи накочувалися на село. Траплялися скорботні дні, коли в похоронних процесіях відносили на цвинтар по 5-10 жертв холери. Григорівські священики мали цілу бібліотеку медичної літератури і, згідно державних та церковних розпоряджень, повинні були обов'язково пояснювати прихожанам способи профілактики та лікування епідемічних захворювань. Так пастирі XIXст. зцілювали не лише душу, але й плоть православних мирян села Григорівни.

 

Прихожанії храму Різдва Христовогосела Григорівни (станом на 1840 рік)

 

Бойченки —2 родини,  Борисенки — 1 родина,  Борисюки — 2 родини, Бранці — 7 родин,  Буряченки — 2 родини,  Власенки — 4 родини, Візирі — 2 родини, Геленки — 1 родина,  Демиденки — 2 родини,  Дідики — 2 родини, Дикі — 1 родина,  Довгоп'ятенки— 1 родина,  Дрочки — 1 родина,  Євтушенки — 1 родина,  Захарченки — 1 родина,  Іваненки — 2 родини,  Киселі — 4 родини,

 

Кисиленки -.....- 1 родина.Клименки — 1 родина,  Копоти — 1 родина,  Кравці — 4 родини,  Крепкі — 4 родини,  Кулиненки — 3 родини,  Кучми — 4 родини,  Марченки — 4 родини,  Мостовенки — 1 родина,  Мостові — 4 родини.

 

Наталенки -   1 родина,  Нечаї — 3 родини,  Новохацькі —2 родини,  Остапенки   - 5 родин,  Очеретяні — 7 родин, Падалки -.....2 родини,Паламаренки — 1 родина,  Пустовійт— 1 родина,  Пустовійтенки — 1 родина,  Семенець — 2 родини,  Середи — 2 родини,  Середюки — 1 родина,  Стеценки — 4 родини,  Страшнюки — 2 родини,  Сукаленки — 1 родина,  Топачевські — 1 родина,  Трипатіони — 1 родина,  Усики — 1 родина,  Філотовичі — 1 родина,  Христичі — 1 родина,  Цигани — 1 родина, Циганенки — 2 родини, Швеці — 2 родини,  Шийки — 2 родини,  Шпаки — 4 родини,  Штаньки — 3 родини,  Танченки — 3 родини.

 В наші часи ...інформація готується

Житія Святих

Парафії Обухівщини

1. м. Обухів

2. м. Українка

3. смт. Козин

4. с. Германівка

5. с. Семенівка

6. с. Перше Травня

7. с. Григорівка

8. с. Гусачівка

9. с.Старі та Нові Безрадичі

Тим, хто готується до Шлюбу

Тим,хто готується до Шлюбу

Православний молитовник

Щоб читати - натисніть тут

Короткі відомості про храми та парафії Обухівщини

В Обухівському благочинні Київської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату на даний час є дванадцять типових храмів, шість каплиць, діє вісімнадцять парафій. Будується чотири храми в селах: Нові Безрадичі, Таценки, Витачів, Халеп’я. Планується будівництво Спаського собору в самому Обухові по вул. Миру 12-а (на території церкви Різдва Пресвятої Богородиці)...  Читати більше...

Статистика

Перегляди статей
140690