Ікони Пресв. Богородиці

"Православна сторінка"-  бібліотека християнина...

Запрошуємо Вас відвідати сайт - "Православна сторінка" . На сайті розміщені тексти Святого Писання, Житія Святих, Православний Молитвослов та багато інших матеріалів християнської тематики. "Православна сторінка" не містить новин політики, подій мирського життя, але виключно релігійну православну тематику. Також тут можна поспілкуватись на форумі тощо.  Щоб відкрити сайт - натисніть тут...

Церкви Старих і Нових Безрадич

Розповіді ґрунтуються на праці місцевої жительки Безрадич – Хитенко Галини Петрівни «Із туману забуття»


Першу згадку про побудову церкви в Нових Безрадичах знаходимо в «Сказаніяхь о населенныхь местностяхь Кіевской губерніи», зібраними ієромонахом Києво-Печерської Лаври Л. Похілевичем в  1864 році, с.41. (Ми з ним зустрілись у розділі «Знову про Торчь» при описі сіл Старих і Нових Безрадич).

 

«Приходская церковь стоить на новьіхь Безрадьічахь.  Она дєревянная,  5-ого класса с уменшенням жалованиемь для причта: землі; имееть  101 десятину, построена 1727 года, а справлена в 1850-мь. Кь Безрадьічскому приходу причислена деревня Козьінь вь 8-ми верстахь оть Безрадичц при рукаве Днепра,  имеиуемомь Король лежащая».
Певно, одним з   перших священиків    церкви    був Самуїл Пашкевич,   згаданий в універсалі без дати від  1751   року, через 27 років після її відкриття, в якому говориться «О произведепіи в село Безрадичи кь церкви Рождества Пресвятіе Богородицы священицкого сьна   Дамиана Самойловича сына Пашкевича вь помощь священику Стефану вь диаконы. а отца их Самуила   (виділення ав.) о взятій вь Лавру на монахи». Певно і те, що Стефан також, як і зараз його молодший брат Дамиан, у свій час був присланий на допомогу батьку.
Одержавши   таку підтримку, Стефан починає ремонт церкви і, мабуть, навіть, добудову. .Перший документ на цю тему відноситься до 21 вересня  1751 року. Це прохання до синоду дозволити 'Використати  гроші  за  канунний  мед   «на докончание иконостасаи о выдаче для испрошния вь полкахь (Безрадичівський форпост   ав.) милостиню на ту    церковь и книги»..
У  1757  році,  вийшов універсал  «О произведепіи Безрадицкого диакона   Дамиана Самоіїлова    (сина  Пашкевича пропускаєть -ав.) во священика кь тамошной церкви».
 Після одержання сану,  молодого Пашкевича посилають у Хотівську парафію.      1  квітня     1759 року Лавра назначає Стефану помічників.  Це - ктитор (церковний староста   ав.) Андрій Шокун. дяк Іван Алексєєв (можливо від нього іде назва «Алекссєва гора»?), пономар Семен Федоров.
Нарешті, 1   лютого  1761 року, синод вирішує   [«..а определенного вь Хотовь Безрадицкаго попа Дамиана о возвращеніи коего Безрадицкой парахіи попрежнему».
Із розповіді Наукового співробітника   Лаврського історичного комплексу А. Д. Гришина. Дамиана за його прекрасний голос було спершу забрано в Лавру, а пізніше він вдовольняв «изысканные»   смаки царської сім'ї.
Стефан згадується вже не скоро. Певно, в досить старому віці,  17 березня   1780 року, він ізнову починає ремонт церкви, прохаючи «о взьісканіи изь безрадицких жителей должныхь канунныхь денегь  и о вьідаче на посадку церковную олтарную кирпичь и для покрытія колокольной драни». Певно, не все вдалося  батюшці, бо в наступному році  він знову просить, «о заготовленій потребной древесиньї парахианами деревни на починку обветшалой крыши.  Встигає ще підправити дахи  в рік секуляризації церковних земель Катериною II.
З переходом земель в казну на місце, лаврських-ставлеників, приходять державні службовці. Новий  прикажчик Давид Зеленський    не знайшов спільної мови з старим попом, вигнав його з власної хати, забрав лісок, виданий йому Лаврою за хорошу службу, названий Свинаркою, ще й набив, про що жалівся в синод Стефан Самойлович син Пашкевича.
На жаль, документи наступних подій не збереглися - Радянський Союз не особливо займався їх збереженням, а навпаки. Але дещо маємо із земельних люстрацій 1853 року, згаданих у розділі «Земля. Бугаївська історія»
На жаль, прізвище попа, який згадується в документі, не названо. А його   не завадило б знати, бо саме він зробив генеральний ремонт церкви, про який пише Похілевич.
Після   того ремонту Новобезрадичівська церква Різдва Пресвятої Богородиці стала найкращою церквою даного класу на Київщині. Її малюнок було занесено    на стіни в притворі Володимирського собору. З розповідей очевидців (Задніпренко В. М., Гержан  М. Р.. Швець П. М., Сіраша В. С.) в порівнянні з сучасною, мала вона набагато більшу площу і висоту. Піднята на високий фундамент з білої цегли, з високими вітражними вікнами, зроблена в зруб і обшита знадвору обрізною шалівкоюі пофарбованою в красивий зелений колір, вивершена трьома банями з позолоченими хрестами, сяйво яких було видно і в Трипіллі, - вона радувала око. Висока дзвіниця з багатоголосими дзвонами довершувала цей ансамбль.
Стіни в   середині   приміщення також були пофарбовані в зелений колір. Різнокольорова мозаїка зображувала на підлозі    по центру великий шестигранний орнаментний узор, а по кутках,- менші, створюючи святковий настрій. Зліва піднімалися хори, з яких під час свят лунав чотирьохголосий спів півчої. В хорі було багато чоловік, молоді хлопці виборювали право співати під час служби, носити хрести та хоругви. Проводив навчання дяк Кузьменко Свиридон Корнійович. Паламарем був    Аврамчик, старенький вже чоловік, який і сторожував уночі (Помер в голодовку). У церкві не топилося, але в ній завжди була плюсова температура, бо крім своїх людей, ходило багато старосільців, козинців.
Іконостас треба було б побачити самому, «бо про нього не просто розповісти. Ікони так намальовані, що фарби ніби внутрішньо світяться, такий чистий їх відтінок».
   Цвинтар навколо церкви обгороджено гарним, також фарбованим, забором. З обох сторін воріт лежать по камінному валуну. На одному розі забору красується пухнаста ялинка, на іншому - розлога черешня. Колокольня ж у колі старих дерев: липа - в метровий захват стовбура, вервечка каштанів, лип, кленів.
На малюнку де ля Фліза   ні дерев, ні загороди не видно. Певно, зобразив автор новобезрадичівську церкву до ремонту. Хто з батюшків мав естетичний смак- нам тепер не взнати.
По матеріалах ревізії 1847 року мала церква багату утвар: золоту дареносницю. чашу для причастя, ложечку, дискос; зірку, золотий, позолочені і срібні хрести. позолочений іконостас, старовинну церковну літературу.
У їі жорстокі часи священиком новобезрадичівської церкви був Лосіцький Олександр.: Жив він сім'єю у власній хаті, на місці сучасного двору фермера Яснолобова.
«Батюшка Олександр Лосіцький закінчив Духовну Академію. - Це зі слів Задніпренка В. М. - Батько згадував батюшку часто.  Цікавий чоловік був. начитаний».
Але церковні документи в архіви не здавались - Радянська влада не вважала за потрібне цим займатись.Зі слів очевидців відомо, що Священика Олексанра Лосіцького було жорстоко убито разом із його матушкою Олексанрою (місцеві жителі, попри рїзні чутки, не сумнівались, що то діло рук комуністів, бо сучасники розповідають, що він був ярим противником революції). Сталося це після візиту до них у гості якихось вояків. Люди, коли  знайшли їх убитими,вжахнулись: "Лежать вони скраю поля між Дмитровичами і Підгірцями,- розповідали очевидці, - в чому мати родила, тільки що кров'ю залиті. Батюшка побитий, обличчя не впізнати, борода шматками; вирвана, очі виколоті, а тіло - що лантух для відпрацювання удару штиком, ран тих: не злічити, а матушку   солдатам на поталу віддали. Не краща за батюшку, обидві руки поламані, певно, щоб не заважали, ще й груди відрізані.Краще і не згадувати, якою була.   Убили її пострілом в спину. «Пожаліли», гади.
Поховали люди страждальців. Довго за могилою доглядали гарно, а тоді померли ті, що пам'ятали їх живих, то і могила захудилась. А зараз знову вернулась повага до церкви, до її служників, той, слава Богу, знову могила доглянута.
Цікаво, що 1920 р.молодь прийняла Українську Автокефальну Церкву. Старики в питанні віри не збиралися уступати. Доходило до справжніх воєнних дій.  Кінець кінцем прийняли компроміс: в одну неділю   правиться по -«московски». в наступну -   чується  православний спів на українській мові. За таким принципом ховали  і  покійників.
Далі події історії повели Безрадичі як і всю Україну в червону біду: землі в церкви відбирали, а згодом і сам храм перестав  на деякий час діяти.
Однак старосільці у непотрібному вже гамазеї відкрили церкву, яка дотримувалася Московського патріархату. Зберігся документ, який підтверджує цю подію. Це список майна і речей богослужбового культу  при Свято Успенській церкві села Старі Безрадичі Велико Дмитровської волості  Київського  повіту.  Він  ідентичний сучасному культу і особливої цікавості  не являє, але 21) його пункт вказує, що садиба для  причту має розмір 3 десятини,  межує з садибою Грицька Жука, а також колишньою церковною польовою землею. Останнє підтверджує, що до 28 листопада  1921  року казенна земля і попівська, в тому числі, була вже розділена між селянами.
Імена священиків не збереглися, а допомагали їм  правити службу дяки - спершу Немилостивий Денис Ярошович, а потім, аж до закриття  церкви його брат Петро Ярошович.
Але досить скоро церква- гамазей перетворилася на сільбуд.
У   1936 році  новобезрадичівська церква зі статусу храму релігії і культури упала до звичайної колгоспної комори, бо міцно замикалася. Одночасно на території колгоспу робили нові комори.
1937 р. нізащо був розтріляний священик Немилостивий Василь Андрійович (тоді якраз радянська влада  шукала ворогів народу в угоду «високих ідеалів») Про нього самого дізнаємося зі справи по ньому №134
Сторінка 1
Фамилия, имя, отчество: Немилостивий Василий Андреевич.
Год и место рождения:  1902,  с.  Стирые Безрадычи
 Профессия и специальиость: служитель религийного культа
 Образование: низизшее.  безпартийный.
В  1930 год)- находился под следствйем за б/ту (? -ав.)
 Состав семьи: жена:  Татьяна Сергеевна,  1907 г. рождения,
сын:  Иван.   1927 г. рождения, учится,
сын: Полікарп.   1931 г. рождения,
дочь: Катерина,  1936 г. рождения.
Сторінка 2
ХАРАКТЕРИСТИКА на Немилостивого В. А.
Старо - Безрадиицька сільська Рада
як до революції,  так і після революції Немилостивий В. А.  по селу рахується
середняком.
-   закінчив 2-х класну школу у Великих Дмитровичах,  вчився десь у духовному училищі в Києві.  Приблизно в  1924 році переходить на роботу релігійного культу, спочатку дяком, після -діаконом а в решті стає попом.
-   В селі Ст.  Безрадичах Немилостивий В. А. не живе з  1920 року.
-   Батько Немилостивого В. А..  Немилостивий Андрій Антонович з релігійними настроєм свого сина не зв'язаний.,  за яким компроментуючих даних ніяких немає, член колгоспу з 1932 року.
-   Мати - Немилостива  Тетяна Марківна увесь час являється активною організаторкою мас навколо відкриття церкви,  за ініціативою якої в с. Ст.. Безрадичах було відкрито церкву і вона мала великий зв'язок з монахами Лаври м. Києва…
О. Василя розстріляли за активную антисоветскую деятельность... Насправді він зовсім не вмішувався у політику. Що добавити?    21  квітня  1989 році рішенням зам. прокурора Київської обл., державним радником юстиції 3 класу Ю. А. Антоненко при вивченні справи було зроблено висновок, що Немилостивий В. А. не винен. Певно, в даному випадкові, сім'я не мала право на матеріальну компенсацію, бо в списки оплати входили лише будівлі і технічний інвентар. Батюшка нічого цього не   мав. бо наймав хату «Баранихи» Марійки, батьки якої померли в голодовку. Ні волів круторогих, ні коней швидконогих у нього також не водилося.
Жінка його ходила працювала в колгоспі. Діти ходили в школу. У війну вони виїхали, Подальша доля їх не відома.
Влітку  1939 року приміщення церкви було знищене. Приїхали НКВД з озброєними солдатами, винесли всі золоті і позолочені речі, срібні хрести, поздирали позолоту на іконах і  іконостасі, погрузили на воза і під охороною повезли в Обухів. Кажуть, що хрест з центрального куполу не дався в руки: коли його скинули, він ввійшов у землю. Згадали старожили, що чули від своїх дідів про підземний прохід аж до Лаври, в який він міг би проникнути, прорізавши верхній шар землі, але бажаючих ритися і шукати не знайшлося. Люди поспішали врятувати ікони, літературу. Активісти і комсомольці розкатали церкву, зробивши з неї купу сміття. Планувалося використати будівельний матеріал на клуб, але молодь села з цим не поспішала, старше покоління вважало це кощунством.
- Як розповідала моя мати, що довелося їй хрестити Писаренка Олексія разом з Добровільським Петром   аж у Василькові, бо ближче діючих церков   не було, - зі спогадів Єіраша Василя Самсоновича..
Під час фашистської окупації старосільська церква знову почала    працювати у колишньому гамазеї. Після війни її перенесли у хату Горбаченка Михайла, під Городок.
Про Новобезрадичівську церкву згадали у 1954 році при досить незвичайній ситуації: провалилася земля на городі Сіраш Галини, відкривши підземний хід   в сторону Лаври і підтвердивши спогади старожилів про його існування. Але, на жаль, с/рада не вважала за потрібне викликати науковців для детального вивчення такого цікавого в історичному аспекті питання. Єдиними «дослідниками» були учні молодших класів, які вчилися в колишній хаті дяка. Автор і собі заглянув у яму. Тунель був глибиною до 2-ох метрів, шириною-десь до 1,5 - 1,8 м. Сторона від' церкви була похило обвалена, але в тунель можна було легко вскочити і йти ним на північ. Дехто з хлопців попробував це зробити, але швидко вискочили - жах стискав серце, і могильний холод паралізував тіло.
Яму закидали. Про подію забули.
Незалежність України повернула до Бога не тільки старих людей наших сіл, а і середнє покоління, яке, здавалося, міцно стояло на атеїстичних позиціях. Як не дивно, діти також не залишились байдужими до життя Ісуса Христа. Мультфільми, «Біблія для дітей» цікавили їх не менше бойовиків із" участю Чакі Чана.
Україна почала будувати   церкви. Першими за цю справу в нашій місцині взялися старосільці. Маленька.хатка під Городком вже була аварійною та й не відповідала вимогам часу. Вирішили підібрати нове приміщення. За' цю справу взявся, колишній бригадир тракторної бригади Гержан Іван Кирилович. …
Лише під старість, коли діти підросли, змогли ми з чоловіком згадати те, чому учили нас матері і баби.
Після розпаду Радянського союзу безрадичівці спільними силами та з допомогою небайдужих людей збудували новий храм. Спочатку це був храм Успіння Пресв. Богородиці у  Старих Безрадичах (освячено храм 28 листопада 1998 р. митр. Володимиром (Сабоданом)). А згодом побудували церкву і в Нових Безрадичах на честьСв. Пантелеймона Цілителя, хоча історично там була церква Різдва Пресв. Богородиці, тому люди місцеві святкують обидва свята. При будівництві храму знову наткнулися на ймовірні підземні ходи, про які старожили постійно розповідали, але значення ніякого тоді не придали...
Сьогодні будується третій храм у Нових Безрадичах на честь св. Ап. Андрія Прервозванного з ініціативи В.А.Ющенка....

 


 

Житія Святих

Парафії Обухівщини

1. м. Обухів

2. м. Українка

3. смт. Козин

4. с. Германівка

5. с. Семенівка

6. с. Перше Травня

7. с. Григорівка

8. с. Гусачівка

9. с.Старі та Нові Безрадичі

Тим, хто готується до Шлюбу

Тим,хто готується до Шлюбу

Православний молитовник

Щоб читати - натисніть тут

Короткі відомості про храми та парафії Обухівщини

В Обухівському благочинні Київської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату на даний час є дванадцять типових храмів, шість каплиць, діє вісімнадцять парафій. Будується чотири храми в селах: Нові Безрадичі, Таценки, Витачів, Халеп’я. Планується будівництво Спаського собору в самому Обухові по вул. Миру 12-а (на території церкви Різдва Пресвятої Богородиці)...  Читати більше...

Статистика

Перегляди статей
147884